Кухар А.К. вчитель початкових класів Гаївської ЗОШ-сад - Виховна година у (3клас)
MENU
Тема: Людина без добра, що соловейко без пісні.
Мета: Розвивати уявлення дітей про такі поняття моралі, як доброта, чуйність, уважність,  доброзичливість. Допомогти учням усвідомити, що добро потрібно кожній людині. Вчити нести добро іншим через добрі справи. Навчати оволодівати мистецтвом спілкування та навичками взаємодопомоги, пробуджувати у дітей щирий інтерес до всього корисного, морального; бажання назавжди зберегти людську гідність. Виховувати прагнення творити добро і цінувати його, співчуття до ближніх, бажання робити їх щасливими.
Обладнання: Бейджикки, паперові долоньки, сонечко з промінчиками, ліхтар, чарівний стілець, мікрофон, голуби, вислови про добро.

Знайомство – представлення. Вправа «Гімн імені».
На аркуші записати ім’я дитини. А потім придумати добрі слова, що починаються на першу літеру свого імені. Наприклад: Саша – сміливий, славний, стрункий. Зачитати і прикріпити  собі на одежу.

Учень.
Сказав Мудрець:
-  Живи, добро звершай!
Та нагород за це не вимагай!
Лише в добро і вищу правду віра
Людину відрізня від мавпи і від звіра.
Хай оживає істина стара –
Людина починається з добра.

                          Пісня «Гімн доброті».

                          Вчитель.
Сьогодні ми з вами вирушимо у подорож Країною Доброти. Жителі цієї країни: Щирість, Співчуття, Людяність, Щедрість, Повага, Милосердя, Чуйність, Доброзичливість, дадуть вам кілька уроків доброти.  Кажуть, що весь світ стоїть добром людського серця. Злі, недобрі почуття – пригнічують та нівечать наші душі. А доброта творить, відроджує, лікує.

Учні.                                                                                                                                                                                                                                  
У цій країні - скрізь веселий сміх,
І чути гомін дітвори усюди.
Адже творити добрі справи - це не гріх,
І дяка від усіх людей вам буде!
 

Ти озирнись: довкола квіти й трави
Чекають сонечка промінчика ясного.
Отак від нас нехай виходить доброта,
Як промінь сонця весняного!
 

У цій країні кожен другу рад,
У цій країні ні образ, ні смутку.
Добро і мир шикуються у ряд,
Щоб були добрими у всіх стосунки.

Давайте разом будем  мандрувать
У світ добра, і злагоди, і миру.
Давайте всім заповідать:

«Робіть життя своє щасливим!»

Живемо ми весело і товаришуємо.
Нам не притаманні заздрість і образи.
Як погане слово випадково чуємо –
Ми його із класу женемо відразу!
 

Місця тут. нема вам, ледарі й нероби,
Ні брехні, ні плітки ви тут не почуєте!
Доброта і лагідність - це нам до вподоби,
Намагаємось бути добрими та чуйними!


Вчитель. Ось ми з учнями сплели віночок з їхніх долоньок. На маленьких долоньках написані добрі слова, що характеризують учня.

Гра «5 добрих слів».
На аркуші паперу обвести свою долоньку. Вирізати. На долоньці написати своє ім’я. Навкруги пишемо добре слово, що характеризує учня. (На дошці прикріплюємо у вигляді віночка).


Вчитель.
А що таке доброта?
З чим можна порівняти доброту?
(Із сонечком, бо від доброти, як від со­нечка, стає тепліше).
Є таке прислів'я: «Доброта - що сонце». От і в нашій подорожі нам допоможе со­нечко. Воно своїм промінчиком вказувати­ме нам шлях і зігріє у важку хвилину.

 
Дидактична гра «Чим я зігріваю людей?»
Сашко - дотепністю; )
Віка - розумінням;
Руслан - турботою;
Віка – ніжністю.
Богдан – добротою.
Аня – надією.
Настя – повагою.
Люда – людяністю.
Костік – мудрістю.
(На дошці вивішується сонечко без промінчиків, заздалегідь заготовляємо промінці з написами рис характеру по кількості дітей класу. Учні розповідають, яка в кого з них риса характеру і, вибрав­ши  промінчик з відповідним записом, прикріпляють його до сонечка).

Вчитель. Звичайно, перше проміння доброти дитина отримує з вуст матері і батька. І дуже хотілося б, щоб вічна проблема батьків та дітей розв'язалась, адже хто може бути ріднішим від мами й тата?...

Учні.
Батьки і діти! Батьки і діти!
Нерозділиме і довічне коло.
Ми засіваємо житейське поле,
І не на день майбутній - на віки!
 

Між нас не ляжуть вирвами роки,
Бо наша кров пульсує в нашій долі.
Батьки і діти, батьки і діти...
О, не ділитесь ви на спільнім полі!

         Учень.
«Мамо, мамо», - почулося бабі Наталі. І вона, не зважаючи на свої 83 роки, кинулася до вікна - чи не сини це надворі гукають її? Ні! Знову почуло­ся. «Далеко залетіли сини, - думає ста­ренька. - А я ж так давно їх не бачила».

 
         Учень.
Одинокість сивим полином цвіте попід вікнами бабці Ярини. «Не живу, а доживаю, - з гіркотою мовить вона. - Ще хоч би раз подивитися на си­на, то й помирати можна. Бо важко піти з цього світу, не попрощавшися з ним. А він усе не їде...».

 
 
        Вчитель.
Гіркі материнські сльози, гіркі, як полин, і пекучі, і тихі... Чи буває на світі щось гірше?.. Їй би онуків бавити малих, їй би пригорнути їх до серця. А во­на, обійнявшись із самотністю тихо жу­риться біля вікна.

 
Вчитель.
«Де ж ви, сини? Де ж ви, соколята?»
- виглядають матері у вікно.
Вже й очі видивились, а тих усе немає.
Мені болить, коли матуся,
що має дочок і синів,
Живе одна, мов та бабуся,
на схилі посивілих днів.
Працює вдень, не спить ночами
і часто зрошує сльозами
Тверду подушку. На зорі скотину
порає надворі,
А вдень - копає на городі.
Уста шепочуть: «Світе мій,
Як важко жить мені самій!
Одна однісінька тай годі...».
Цим віршем нагадать хотів:
шануйте, діти, матерів!
К. Прохоренко

        Вчитель.
Крім того, що батьки і діти по­винні дарувати одне одному ласку та ніжність, слід не забувати про старше по­коління - дідусів і бабусь.

 Учні.
- Діти любі, - каже мати,
- Треба старших шанувати!
То дасть Господь в цьому світі
Вам прожити довгі літа.


Варт пошани сивий волос
І старенький тихий голос.
До тих зморщок придивіться.
Станьте ближче, поклоніться!

               Вчитель.
Наша подорож триває. Але що ми забули взяти у по­дорож? (Усмішку). Вірно, діти, бо найкоротша відстань між людьми – це усмішка. Тож частіше усміхаймося.

               Пісня «Усмішка».
 

               Вчитель.
А щоб було цікавіше подорожу­вати, послухайте таку історію.


              Красиві слова і красиві діла
Серед поля стоїть маленька хатинка. Її побудували, щоб у негоду люди могли сховатись і пересидіти у теплі.
Одного разу серед літнього дня захма­рило, і пішов дощ. А в лісі було в цей час троє хлопців. Вони сховалися в хатинці й дивилися, як з неба ллє дощ, як з відра.
Коли бачать: до хатини біжить ще один хлопчик. Незнайомий. Мабуть, з іншого села. Одежа на ньому мокра, як хлющ. Він тремтить від холоду.
І ось один із тих хлопчиків, що сиділи в сухому одязі, сказав: «Як мені тебе шкода!».
Другий теж промовив красиві жалісливі слова: «Як страшно опинитись у зливу се­ред поля! Мені шкода тебе!».
А третій не сказав ні слова. Він мовчки зняв із себе сорочку і подав її змокрілому хлопчику! Той скинув мокру сорочку та одягнув суху.
Гарні не красиві слова, а красиві діла!

                 Вчитель.
А що говорить народна мудрість про добрі слова та красиві діла?

 
• Від доброго слова лід розмерзає.
• Добро перемагає зло.
• Людина без добра, що соловейко без пісні.
• Роби добро, воно дорожче від золота.
• Той, хто робить добро іншому, - ро­бить добро самому собі.
• Шляхом зла не ходять до добра.
• Добро та розум – краса людини.
• За добро добром платять.
• Світ не без добрих людей.


           Вчитель.
Це ще далеко не всі прислів'я про добрі вчинки та добрі слова. Адже й добрі слова - це те, з чого починається ввічливість та вихованість, що є складо­вою частиною доброти.
І ми пропонуємо вашій увазі історію про неввічливих хазяїв.
Інсценізація вірша.

Некультурні хазяї
Із гостини по сніжку
Хлопчики вертались,
А товариш запитав:
- Як вам гостювалось?
- Та нічого, все як слід...
- Тільки бачиш, друже,
В тому домі хазяї
Некультурні дуже,
Просто не хороші.
У прихожій не зняли
З нас вони колоші.
Навіть з наших кожушин
Снігу не струсили,
То ми так, як увійшли,
І до столу сіли.

              Вчитель.
То хто ж некультурно себе повів? Що стосується проявів доброти, чемності, ввічливості, то український на­род у цьому плані дуже спостережливий. Тому давайте розіграємо усмішки!

Усмішки.
- Дядьку, ви що в лісі народилися?
- Чого так питаєш?
- Бо тато казали: «Знов преться до нас старий пень».
- Мама вдома?
- Ні.
- А тато?
- Теж сховалися!
 

              Вчитель.
А наш вагон подорожує далі!

               Пісня «Голубий вагон».

              Вчитель.
Коли між людьми дружба, то будь-яка справа ладиться. А тому давайте послухаємо кілька віршів про незвичайну дружбу.

Два півники
Півник з півником дружили,
У дворі одному жили,
З однієї миски їли,
З одного коритця пили.
Якось півники в городі,
Там, де соняхи цвіли,
Чималий стручок гороху
Несподівано знайшли.
- Нум, поділимо горох
Так, щоб порівну на двох!
Хоч ділять по правді,
Та що за причина –
Лишається зайва одна горошина.
Ніяк не поділять її між собою,
І діло доходить між ними до бою.
Націлено шпори, іще тільки мить –
І пух полетить.
Аж тут нагодився мудрець-горобець:
- Стривайте! - гукає.
- Ось вам рішенець:
Ви цю горошину одну посадіть,
А вродить горох –
Урожай поділіть.
Послухались півники мудреця,
Тепер їхній дружбі не буде кінця:
Щоліта вони висівають горох
І знають, як треба ділити на двох.


Кішка і кізка
Чому кізка кішку б'є.
Подоїти не дає?
Перше ніж доїти сісти,
Треба кішці дати їсти.
Доки кізка їжу їла.
Кішка кізку подоїла.
Добре кізці з кішкою,
Добре й кішці з кізкою.

              Вчитель.
Отже, дружба існує і між тваринами.
Чи задумувались ми над тим, що кожний із нас винний в тому, що дієть­ся навколо нас. У погоні за матеріальними благами ми втратили людину. Ми, мабуть, забули, що за гроші можна придбати: ліжко, але не сон. Книги, але не розум. Ліки, але не здоров'я. Розкіш, але не куль­туру. Прикраси, але не красу. Розваги, але не кохання. Добробут, але не щастя.
Максим Горький якось сказав, що дива­ки прикрашають світ.

               (Наперед виходить Діоген).                                                     

                         Інсценування

                        «Диваки — рятівники світу»
Вчитель. Ось погляньте, це, мабуть, один із тих диваків, який з'явився, щоб прикрасити наш світ.
1.Учень. Він із ліхтарем удень!
2. Учень. Хто ти і що шукаєш у нашо­му храмі науки серед білого дня з ліхтарем?
Діоген. Я грецький філософ і прийшов до вас з IV століття до вашої ери. Я шукаю людину!
1.Учень. Ну й дивак! Він шукає люди­ну, а хіба ж ти не зустрів по дорозі сюди тисячі людей? Хіба ж ти без ліхтаря не ба­чиш, яка перенаселена наша планета. Ку­ди б не пішов чи поїхав, то ніде розмину­тися з людьми.
Діоген. Так, я бачу, що всі ви маєте виг­ляд людей. Але мати вигляд неважко, а от бути людиною дуже важко. Що значить бути людиною?
1.Учень. Бути благородним.
2. Учень. Бути надією для будь-якого подорожнього.
1.Учень.  Допомагати іншим, турбува­тися один про одного.
2.Учень. Допомагати кожному в біді.

        Вчитель.
Діоген, в наш час також є ба­гато прекрасних і благородних людей. Я хочу розповісти про одного вчителя війсь­кової справи. Його звали Юрій Лелюков. Старший лейтенант прикордонних військ у запасі. Він показував старшокласникам, як поводитися з гранатою. Привів її в бойову готовність і раптом побачив димок. Зрозумів: в його руках не навчальна, а бойова граната. До вибуху залишилось 4 секунди. Можна було кинути гранату на подвір'я через вікно, але там шеренгою йшли на обід першокласники, а в класі та­кож сиділо двадцять шість учнів. Щоб урятувати їх, він прийняв єдине правиль­не рішення - кинувся в куток, нагнувся і міцно притиснув гранату до свого тіла. І в ту хвилину - вибух. Юрій Лелюков вико­нав перед людьми свій найвищий людсь­кий обов'язок - пожертвував собою, щоб врятувати інших.
Діоген. Я зворушений. Я ще не бачу у вас вад і заповідаю вам: будьте Людьми, а я піду шукати далі.

           Учень.
Не забувай ні на хвилину
Свого призначення, Людино!
Бо якщо станеш забувати,
То будеш ти нічим ставати!

           Учень.
Я вірю в силу доброти.
Добро завжди сильніше злого.
Дає наснагу, щоб цвісти
І світлу обирать дорогу.
Я вірю в силу доброти,
Що має долю роботящих,
Що хоче, щоб і я, і ти,
І все було у світі кращим.
 
              Гра «Чарівний стілець»
Один стілець оголошується «чарівним». У того, хто сідає на цей стілець, зникають всі негативні якості, залишаються лише позитивні. Учні повинні назвати всі пози­тивні якості особи, яка сидить на «чарівному» стільці.

1-й учень.
Кажімо більше ніжних слів
Знайомим, друзям і коханим,
Нехай комусь тепліше стане
Від зливи наших почуттів.
Нехай тих слів солодкий мед
Чиюсь загоїть рану.
 

Кажімо більше ніжних слів,
Комусь всміхаймось ненароком,
То не життя людське коротке.
Короткі в нас слова черстві,
Кажімо більше ніжних слів...

         Гра «Крісло відвертості». Гра «Мікрофон».
Всі стільці в класі оголошуються «кріслами відвертості». Всі, хто сидить на них, повинні говорити правду. Учитель на­зиває початок фрази, учні повинні її закінчити: «Я пишаюсь собою тому...».


Вчитель.
Отже, любі діти!
Нам разом гарно жити,
Бо кожен з вас
Несе для нас
Найкраще, що є в людині.
На радість нам, батькам,
І нашій Батьківщині.
Запам'ятай назавжди, навіки:
Ти можеш бути, мій друже.
Маленьким іще,
А сонце в тобі - тепле, щедре, велике.
 

Вчитель. Шановні діти! Нехай девізом вашого життя стануть слова О. Довженка: «Життя коротке, поспішайте творити добро!».

Татова порада
Хлопчина вбіг із двору в хату,
До тата голосно гука:
-  А я провідав у лікарні
Свого найкращого дружка.
Тож правда, тату, я - чутливий
І маю серце золоте?
Замисливсь тато на хвилину
І так сказав йому на те:
-  Коли тебе в тяжку годину
Людина виручить з біди, -
Про це добро, аж поки віку,
Ти, синку, пам'ятай завжди.
Коли ж людині щиросердно
Ти сам зробив добро колись, -
Про це забудь аж поки віку,
Мовчи й нікому не хвались!
Т. Компанієць

1-й учень.
Не економте доброти.
Не бережіть її назавтра,
Не бійтесь власно проказати
Своє «люблю», своє «прости».

2-й учень.
Не економте доброти –
Її примноживши, віддавши.
Добро - то не «моє», а «наше»:
Йому застою не знести.
 
3-й учень.
Бо та невчасна доброта,
Ота рука про людське око, -
Вона ще, може, не жертовність,
Але уже не доброта.

4-й учень.
Вона уже - та сіра тінь,
Та проміжна байдужа смуга,
В якій холоне погляд друга,
І опадає пил століть.

5-й учень.
Не економте доброти:
Не вірте, що у світі дужі.
Вони - цинічні та байдужі.
Ці переможці без мети.

6-й учень.
Нехай у нас завжди болить
Людська душа, як вир, глибока,
Стражденна, добра, не жорстока:
Сама весна, сама блакить.

Вчитель. Дитячий світ - це особливий світ. Усім зрозуміло, що ви, діти, корис­туєтеся благами, створеними іншими людьми. Люди дають вам щастя дитин­ства, платіть їм за це добром, бо життя не змінить вже ніяке диво, за винятком ли­ше дива доброти. Хай же кожен із вас стане людиною з чистою душею і добрим серцем.

Учень.
Не забувай ні на хвилину
Свого призначення, Людино!
Бо якщо станеш забувати,
То будеш ти нічим ставати!

Учень.
То ж сіймо добро,
Даруймо любов,
Щоб в нашім житті
Лиш добрі плоди
Господь віднайшов.

            Вчитель.
Запам’ятайте такі слова «Людина живе лише один раз, і так хочеться залишити добрий слід на згадку про себе. І щоб не сталося в житті у кожного з вас, завжди пам’ятайте, що ви живете на планеті Земля і носите ім’я Людина. А людина починається з добра. І творити добро – значить бути щасливим». Я бажаю стати вам справжніми творцями своєї долі, людьми, які вміють оцінювати свої і чужі погляди. Отже, я бажаю собі і вам всім щастя. А зараз продовжуйте по колу бажати собі та один одному добра. Фраза « Я бажаю собі і всім вам…».

            Вчитель.
А чи знаєте ви, що символом добра, миру, щастя є птах. Подаруємо паперових голубів своїм друзям. Хай Бог пошле вам Свою благодать і наповнить ваші серця любов’ю до людей і добротою.

Молитва
Діво Пресвятая -
Матір матерів,
Пригорни до серця
Всіх своїх синів.
Освіти їх душі
Світлом золотим.
Виповни любов’ю
Неспокійний дім.
Научи, як землю
Вберегти від зла.
Розумом, діянням
І крилом тепла,
Зоряна Богине,
Сонце доброти,
Землю України
Щастям освіти!